Маленька казка про тварин
Жила собі ворона, була вона вільним птахом. Літала полями та лісами, сама здобувала собі їжу. Інколи їй давалося це легко, але інколи доводилося голодувати, мокнути та мерзнути. Аж ось надумала ворона піти до людей та жити серед худоби.
Добре жити на пташиному дворі, повсякчас тебе годують, водиці наливають! – замріялась ворона. – А коли дощ та сніг, то ховаєшся у сарай, і негода тебе не дістане! Ну її, ту волю!
З цим прилетіла ворона до господи, де безліч інших тварин жило. Корова, вівці, свині та кози, гуси, качки та кури. Навіть голуби у голубнику та медові бджоли у вуликах. Попросилася ворона у господарство, а їй і відповідають:
- А ти що вмієш робити?
- А як це? – знітилась ворона.
- Ну, от корова молоко дає, бджоли мед збирають, кури яйця несуть, з вівці вовну стрижуть, з кози пух деруть. З гусей м`ясо дістають, а зі свиней – сало. А ти чим корисна?
- А я… каркати вмію! – голосно відповіла ворона, і всі тварини у господі розреготалися.
- Добре. – сказав хазяїн господи. - Візьму тебе садовим та городнім пугалом. Будеш відганяти від розсади та від черешень горобців.
- Тільки зібралась ворона гордо приступити до нової служби, аж ось одна курка підскочила до неї та й каже:
- А ти знаєш, що коли час служби закінчуються, то нас усіх «на розпил» пускають? І свиню забивають, коли сала вже багато назбирала, і нас ріжуть, бо маємо приносити користь хазяїнові. Голубенят з голубника вибирають, бо в них м`ясо ніжне, і гусей б’ють на Різдво…Навіть старого собаку пристрелили, як став дуже немічний.
- Е, ні. – сказала ворона. – Харчи харчами, але хтозна, може, і мене тут з`їдять. А не з`їдять, так ще чогось придумають. Буду я краще жити на волі та на свободі. Ну її, ту ситість, що за неї так відплачувати треба!
Змахнула крилами та й полетіла у зелені ліси та луги.