Дитинство — це прекрасний час, коли серце відкрите для нових
почуттів, душа — для нових вражень. Таким цікавим, безмежно таємничим,
непізнаним видається навколишній світ. У кожної речі в хаті є своя
історія, свій голос, свій характер. А що вже говорити про річечку,
ручаї, хмари, дерева, листя на них, увесь той багатоголосий народ жаб,
риб, кузьок, мурашок, метеликів! Будь— який їхній порух — це вияв
великого життя природи, який тільки треба побачити — і ти пірнеш у
країну пригод і мрій. Саме такими невтомними, уважними спостерігачами є
діти.
Безпосередні дитячі враження від загадкового навколишнього світу яскраво
передав у повісті "Звук павутинки" В. Близнець. Головний герой твору —
хлопчик Льонька, його мрії та фантазії. Автор присвятив повість
"трав'яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці —
найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві". Повість
складається з дев'яти коротких фрагментів-спогадів, кожен із яких має
свій сюжет. Тільки в тих, у кого є мрія, бажання пізнавати світ, є свій
Срібний чоловічок, що дзенькає й бумкає, свій Буме, Сопуха.
Найменший порух не залишається поза увагою юного дослідника. Він уміє
дивитися "сонячне кіно". Мати думає, що вранці Льонька спить, і зачиняє
віконниці, а хлопець спостерігає крізь маленьку дірочку, як живе своїм
життям мікроскопічний світ Вишневих Пушинок, вишневого пилу... Герой
помічає, які вони чемні й поважні; гуртом, поволеньки виступають із
темряви маленькі живі клубочки. Він уявляє, як їх все більше й більше
прибуває на світлу галявину, і кожна Пушинка обходить своїх подруг,
низенько присідає й каже: "Вишневих снів тобі, сестро!" У чорній пір'їні
Льонька може побачити піратське судно на чолі з капітаном-розбишакою
Вирвизубом, що хоче взяти в полон Пушинок. Багата уява хлопчика малює
яскраві сцени баталій, у яких беруть участь невидимі звичайному оку
герої.
Льонька дає ім'я Бумс своєму Срібному чоловічку. Хлопцю хочеться "взяти
Бумса в руки, роздивитися, похукати на нього, погладити крильця. А може,
й сховати в коробку...", але раптом він пригадує, як минулого літа
спіймав метелика і, хоч той і пручався, посадив його до коробки, сховав і
забув. А метелик загинув, перетворився на порох. Ми бачимо, як Льонці
шкода метелика, хлопець зрозумів, що то він убив бідолаху, і робить
правильний висновок: "Для чого вбивати живе?"
Здавалося б, зовсім ще дитина, Льонька цілком дорослий у своїх
розмірковуваннях, він здатний відрізнити добре від поганого, розуміє
ціну справжньої дружби. На річці хлопчик зустрічає важко хворого вченого
Адама. Льоню вражає, що Адам так само вміє бачити невидиме, розмовляти з
листочками, річкою, будувати кораблики й греблю. Дорослий чоловік на
межі смерті стає чутливим до навколишнього світу, стає дитиною. І коли
Адам не може більше підвестися, бо хвороба насідає на нього з новою
силою, Льонька втрачає друга, якого тільки-но полюбив. А хлопцю так
потрібний однодумець, із яким можна було би гратись, робити нові
відкриття!
До смертельно хворого Адама його надовго не пускають, найкращого друга —
собаку — вбив Глипа, і в уяві Льоньки з'являється образ дівчинки Ніни,
такої знайомої й загадкової водночас. Вона — ніби місток між хлопчиком і
Адамом, між дитинством і дорослим життям. Ніна розповідає про Адама,
навіть читає листи. Вона завжди припливає в човнику нізвідки й відпливає
в нікуди. Але вона надзвичайно важлива для хлопця, він чекає на неї,
аби просто поговорити про життя. На прощання Ніна говорить, що й він так
само забуде про неї, як і всі ті друзі, які вже виросли і більше не
вміють мріяти, фантазувати, бути справжніми.
Востаннє дівчина сідає в човник і відпливає у вирій. Герой сам не може
збагнути, чи була вона насправді, чи може, він сам її вигадав. Ми
розуміємо, що розставання з Ніною, кінець літа символізують перехід до
дорослого життя, але сподіваємося, що Льонька на все життя збереже в
пам'яті літні дні, не втратить уміння мріяти й слухати "павукове радіо"
природи.