«Заповіт» Т. Г. Шевченка являє собою найпоетичніший
гуманістичний маніфест не тільки в українській, а й у світовій літературі усіх
часів. «Маніфест» можна з впевненістю вважати програмою життя і творчості
великого Кобзаря. Це неповторний поетичний заповіт, у коротких рядках якого
поет звертається до своїх сучасників і майбутніх поколінь.
Автор «Заповіту» мріє, щоб народ згадував його «незлим,
тихим словом» і щиро вірить у те, що й через багато років його творчість і його
ім’я не забудуться українцями. Т. Шевченко забуває про мотив власної смерті,
який ми бачимо у початкових рядках віршу. І це цілком природно, адже автор
розмірковує про долю Батьківщини. Смерть більше не лякає Кобзаря, бо автор мріє
лише про те, як дніпровські хвилі понесуть «у сине море кров ворожу». Заради
цього поет згоден покинути грішну землю і полинути до Бога. Тоді степова могила
перетвориться у нерукотворний пам’ятник, яким і стала для наших сучасників
творча спадщина великого Кобзаря.