"Ти знаєш, що ти — людина?" Саме
такими словами починається вірш одного з найбільших правдолюбів XX
століття — Василя Симоненка. Він насмілився нагадати людям, що вони не
гвинтики, не коліщатка у величезній державній машині в часи, коли лише
підняти голову над натовпом було небезпечно, коли все людське намагалися
придушити, примусити забути про особисте, індивідуальне і вимагали
стати одним із тисяч, мільйонів, слухняним, безликим.
А Симоненко говорить, що кожна людина неповторна, незамінна, на
противагу відомому радянському лозунгу: "Незамінних людей не існує".
Поет звертає увагу саме на людське, індивідуальне: "Усмішка твоя єдина,
очі твої одні".
Так, ми завжди повинні пам'ятати, що, перш за все, ми — люди, ми
народилися здатними не тільки їсти, пити, спати, а й думати, переживати
сотні почуттів, сприймати твори мистецтва, писати філософські трактати,
робити відкриття, змінювати долі народів. Від природи чи від Бога нам
дано дуже багато, але цей дар треба цінувати. Бути людиною — це не
тільки велике щастя, але й велика відповідальність. А про це людство
нерідко забуває. Часто трапляється, що свої таланти та відкриття людина
спрямовує не на благо загалу, а проти нього: скільки життів було
втрачено у численних війнах, скільки горя принесли різноманітні засоби
знищення всього живого. Так, наприклад, на руйнацію, а не на мирні
справи спрямували атомну енергію.
Часто людина забуває про своє високе призначення, і тоді гору
беруть низькі інстинкти та почуття: жадоба, ненависть, злість, бажання
руйнувати, приносити шкоду. Так, у нашому житті багато таких моментів,
коли оточення, природа, доля випробують наш характер, нашу людяність,
здатність бути повноцінною особистістю. Але на те ми й люди, щоб,
пройшовши крізь всі перешкоди, залишити в собі все найкраще, найчистіше.
Подивимось на маленьких дітей. Вони сприймають світ широко
відкритими очима, вони добрі та щирі, не здатні на підлість чи зраду, а
якщо і зроблять щось не дуже хороше, то щиро шкодують про це. Куди ж
зникає ця дитяча наївність та щирість у дорослих? Вони вважають, що бути
чесним та відвертим — це дурниця, що ці якості заважають жити у
жорстокому світі, але ж саме дорослі зробили цей світ жорстоким і
забули, що брехливе, лицемірне, підступне створіння перестає бути
людиною. Отож, нам усім треба бути уважнішими, щоб не розгубити все
дитяче в собі, не стати черствими та жорстокими.
А ще, як я гадаю, кожна людина повинна працювати над собою,
самовдосконалюватися та розвиватися як фізично, так і духовно,
інтелектуально. Адже, один з давніх мудреців сказав: "Cogito ergo sum" —
"Мислю, тому існую". Ми маємо бути всебічно розвиненими, освіченими
особистостями, світ рухається шаленим темпом і ми мусимо за ним
встигати. Той, хто не читає, не цікавиться мистецтвом, історією як свого
народу, так і людства в цілому, не слідкує за останніми новинами,
просто обкрадає сам себе, зачиняє перед собою двері у світ прекрасного.
Я думаю, що бути людиною — це бути вихованим, милосердним,
доброзичливим, жити за правилом: "Поводься з людьми так, як хочеш, щоб
вони поводилися з тобою". Треба пам'ятати, що ти живеш на світі не один,
що тебе оточує багато людей, і виявляючи неповагу до них, ти в першу
чергу не поважаєш себе.
Так, важка ця справа — бути Людиною, і ми повинні розуміти
покладену на нас відповідальність, щоб з честю називати себе цим словом.