О. Стороженко у своєму оповіданні повчає читача, намагається йому прищепити риси доброти, чуйності, порядності, працьовитості, людяності, ввічливості і в той же час засуджує скупість, заздрість, підступність, жорстокість, егоїзм… Так, у творі автор зазначає: 1) «Глянеш на того щасливого, а він тобі показує на другого, а сам жалується на свою недолю». 2) «Зовуть щасливими і тих, що увесь свій вік нічого не дбають, як мій Павлусь. Бог їм усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба». 3) «Зовуть і скупого щасливим, бо у його багацько грошей; а він, неборак, увесь свій вік стереже тих грошей, як Рябко на ланцюгу, ніякої користі з них не має — і голодний, і холодний, ще гірше од якого-небудь бідолахи». 4) «…Той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав…» 5) «Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагадує і заспокоїть…»