Твiр-опис природи. Зимовий ранок
Зима. Царство снiгу i морозу. Одна з його найчарiвнiших картин — це зимовий ранок. Як гарно прокинутися вранцi й вiдчути початок нового зимового дня! Прокинешся, скочиш зi свого лiжка, пiдбiжиш до вiконця — i твої очi вiдразу ж заслiплює океан кришталево-чистого снiгу. Вiн, наче дорога матерiя, блищить i переливається пiд скупими променями зимового сонця.
Дерева надворi теж у важкому дорогому вбраннi. Пишно й водночас якось таємничо стоять вони, сповитi бiлою пухкою тканиною. На гiлках деяких дерев розвiшано годiвнички. Снiгурi, горобцi та iншi птахи прилiтають туди пiдгодуватися. Приємно i весело спостерiгати за галасли вою метушнею птахiв!
Вранцi може пiти снiг. Iнодi вiн густий, пухнастий, а ще вiн може ледь яскриться на сонцi. Тодi здається, що з неба сиплеться легке i майже непомiтне срiбло — й увесь ранок через це набуває урочистостi.
Дуже приємно бути надворi зимового ранку, дихати його чистим морозним повiтрям!
Зима — це забуття у природи. Це — м'який сон, котрий надає сили i робить людей молодшими та добрiшими. Коли Зима об'їжджає небосхил на своїй срiблястiй колiсницi, спостерiгаючи i милуючись своїм творiнням, з-пiд копит її зоряних бiлих коней злiтають маленькi кришталевi iскринки. Вони довго кружляють над сонною землею, придивля ючись до неї i не наважуючись доторкнутись до її замерзлої поверхнi… Iде снiг, i поступово земля змiнюється. Уранцi здивованi дерева оглядають свiй новий зимовий одяг.
Лiд на рiчцi блищить та переливається, усипаний мiльйонами ус-мiхнених сонячних променiв. А замерзла земля безтурботно спочиває, дбайливо вкрита нiжною пухкою ковдрою.
Зима — це досконалiсть. Щоб там не говорили про зиму люди. Адже навiть найколючiшi снiжинки мають прекрасний вiзерунок. Дмухнiть на них — i вони розтануть вiд тепла вашого подиху. Отже, значить — ваше серце не застигло. Воно спроможне розтопити лiд i творити добро. Згадайте, як приємно дарувати людям радiсть.
Це проста iстина, але в нiй — увесь сенс життя!