З дитинства ми
знаємо, що природа — це дар Божий, вона дає мам їжу, одяг, житло. Нам відомо,
що тільки планета Земля та ми, її жителі, маємо цей величний дар. Інші планети
Сонячної системи — це великі пустелі, без жодного деревця та квіточки. Тому
ми, безперечно, повинні цінувати її дари. Від нас природа потребує тільки
трохи уваги та піклування, а не підкорення.
По-перше,
естетичну насолоду людина дістає від краси й чистоти. Коли ж навколо бруд, то
з часом людина сприймає його як щось звичне й переносить це сміття собі в душу.
А це страшно. Тож довкілля потребує турботи. Наприклад, моя школа щороку проводить
акцію «Екологічна стежка» в парку «Нивки». Здавалося б, ця зелена оаза
знаходиться в центрі міста, люди сюди приходять відпочивати, але навколо дуже
брудно. Ось вам і підкорення природи людиною! Складається враження, що жодного
відвідувача парку це не турбує, люди н далі його забруднюють. Тож мій клас
щороку бере участь в екологічній акції, збираючи сміття.
По-друге,
природа віддячить сторицею тому, хто її любить. Таких людей вона робить
добрішими й мудрішими. Переконливим прикладом з української літератури щодо
наведеного аргументу вважаю дядька Лева з драмн-феєрії Лесі Українки «Лісова
пісня». Він ретельно охороняв і розумів природу. Провівшії в лісі все життя,
повірив, що природа — жива, тому ніколи не зрубав дерева, охороняв дуб. І ліс
любив дядька Лева, даючи йому все необхідне.
Отже, не треба
вдавати із себе володарів природи, яким усе дозволено. Потрібно схаменутися й
зрозуміти, що природа не вічна, особливо коли ми так нищимо її власними діями.
Потрібно берегти природу заради нащадків та життя на землі, а ще краще —
навчитися жити з нею в гармонії.