Колись був у мене друг Петро,я думав що найліпший.
Одного разу ми пішли до магазину ,мама загадала хліба купити, і зустріли місцевого бандюка.Він був такий здоровий,товстий і незграбний, але всі хлопці його боялися.
Так от,йдемо ми собі біля магазину, а він кричить:
-Ану стійте!Куди це ви зібралися?
-До магазину!- тихо відповіли ми.
А він бачу аж зрадів,і каже:
-Та це добре,це значить у вас є гроші!
-Та ні!-кажу я- У нас на двох одна гривня!
А цей не терплячий Петро як закричить:
- Що ти брешиш,віддай йому гороші!
І як побіжить, я ще небачив щоб хтось так швидко бігав. А я стою і думаю, от зрадник. І що мені тепер робити.Зібрався з духом і кажу:
-Навідь якщо і є,тобі яке діло?
-Мені!-голосно закричав товстун.
І тут я вскочив у магазин,а тітонька продавщиця побачила і сказала,що я можу почекати в магазині доки він піде.
Так і сталося, я залишився чекати,а думав тільки про Петра,що він мені ніякий не друг,а справжній зрадник.
З тих пір я знаю, що не тільки друзі пізнаються в біді,а ще й зрадники.