МIЙ УЛЮБЛЕНИЙ КУТОЧОК УКРАÏНИБезперечно, у кожного з нас є улюблений куточок Украïни. В
одного це величний, пишний Киïв або красуня Полтава, в iншого тихе
взимку i гомiнко влiтку приморське селище або ж мальовничий
закарпатський хутiр. А у мене цей куточок Демкiвцi (є таке село у
Житомирськiй областi), хоча живу я у великому мiстi. Щороку я проводжу у
Демкiвцях майже все лiто. Там я пiзнаю справжнє життя: не
книжкове, вигадане, а таке, яким воно є звичайне, реальне, без
прикрас. Не обминають мене i клопоти, пов'язанi з життям у сiльськiй
мiсцевостi: рано прокидаюсь, ходжу по воду до криницi, допомагаю бабусi
по господарству тощо.
Саме там я побачила народження хлiба: вiд зерна до паляницi. У
моєï бабусi дуже великий город. Одну третину його
займає городина, другу третину трава на сiно (до речi, сiножать
тричi за лiто). А третя частина пшениця.На початку серпня розпочинаються
жнива. Усi родичi збираються i разом жнуть (серпами!) пшеницю по черзi у
кожного. Колоски в'яжуть у снопи, скирдують, потiм молотять i везуть на
млин. З отриманого борошна бабуся протягом року пектиме запашнi
паляницi, смачнi струделi, пирiжки та пампушки. Маю зiзнатись нелегка
хлiборобська праця. (Пiсля усього побаченого до хлiба ставишся зовсiм
iнакше). Адже все вiдбувається так, як описано у творах
украïнських класикiв XIX столiття. Нiчого не змiнилось! I це
сьогоднi, у добу високих комп'ютерних технологiй! У Демкiвцях я
почуваюсь дуже комфортно, адже демкiвчан зовсiм не цiкавить, у що ти
одягнутий, яку школу (елiтну чи звичайну) вiдвiдуєш. Для цих
простих людей передусiм важливо, щоб ти був Людиною та вмiв працювати.
До речi, у Демкiвцях ще є хати, вкритi соломою, на стрiхах яких
живуть лелеки. Ще iснує звичай не замикати будинок, коли йдеш iз
дому: просто до дверей притуляють коромисло на знак того, що вдома
нiкого нема. I, повiрте, нiхто не зайде i нiчого не вiзьме.
Це iнше життя, iнший вимiр. Можна було б ще довго освiдчуватись у
коханнi Демкiвцям, але чи є сенс? Я скажу просто: для мене це
найулюбленiший куточок Украïни.