Одного разу сталося велика біда. Пересварилися усі слова в реченнях. Ніхто не хотів стояти поруч один з одним, Всі слова розбігалися в різні боки. Зовсім так, як учні в школі, коли посваряться
- то б'ються, то сидять по різних закутках. Матуся Мова вже й не знала, що їй робити зі своїми неслухняними дітьми - словами. Як же їх помирити? Як примусити правильно стати в реченнях? Адже при такому безладі в реченнях і мови немає. Багато часу пройшло чи мало, того нам не відомо, але рішення знайшлося. Згадала матінка Мова про найменших своїх діток. Вони навіть членами речення не були. Це слова і, а, й, чи, але, бо, щоб,та, ніби. Сказала тоді Мова такі слова:"Ви найменші у мене, та завдання я вам дам важливе - ви поєднаєте слова у реченнях, щоб зміст їх був людям зрозумілий, а за це назову я вас СПОЛУЧНИКАМИ."Від того часу й з'явилися сполучники в нашій мові, що поєднують однорідні члени речення.