Перший тріумвірат. Серед народу зростала І популярність іншого політичного діяча та полководця — Гая Юлія Цезаря (100-44 рр. до н.е.). Він походив із знатного і багатого патриціанського роду Юліїв, підтримував популярів, хоч діяв дуже обережно. Організовував для народу розкішні видовища. Прославився у багатьох битвах як талановитий і хоробрий воєначальник. На 62-й рік до н.е. його обрано претором.Першу спробу досягти в республіці вищих посад шляхом змови і державного перевороту було зроблено у 66 р. до н.е. У 59 р. до н.е. Цезар як консул всупереч сенатові провів два аграрні закони, в яких йшлося про наділення землею незаможного населення за рахунок державного фонду та викупу землі в Італії у приватних осіб (за їхньою згодою). Окремими законами затверджувалися усі заходи Помпея на Сході та зменшувалася відкупна сума податків в Азії, що задовольняло Красса та його прихильників з вершницького стану. На інтерцесію трибунів Цезар просто не звертав уваги. Під страхом суворого покарання сенаторів зобов'язали присягнути на вірність усім законам.Цезар провів і низку інших законів: закон (Іех Іиііаїшз) про здит-ство посилював кару за цей злочин у провінціях і точніше визначав компетенцію провінціальних намісників; закон про обов'язкову публікацію всіх рішень сенату та ін.. Система управління величезною державою, форми і методи цього управління все більше не відповідали новим умовам. Та й провінції розглядалися не як частини єдиного цілого, а як маєтки римського народу, чужорідні області, на які поширюється влада Риму.Нещадна експлуатація провінцій призводила до повного розорення деяких регіонів, викликала протести, які загрожували римському пануванню. Римське законодавство передбачало суворі покарання за зловживання у провінціях, проте судові процеси, що часто відбувалися в цей період, не захищали населення провінцій, а були засобом боротьби між окремими групами чи особами панівних кіл.
Об'єктивною потребою був перехід до такого політичного ладу, якийзмінив би форми і методи управління провінцій, пригальмовував соціальну і політичну боротьбу в самому Римі. Події засвідчили, що нобілітет неспроможний самостійно провести радикальні зміни в державному устрої, а вершинство в середині І ст. до н.е. не виконувало самостійної політичної ролі.
Разом з розоренням селянства та розкладом демократії зникли передумови для дальшої демократизації римського політичного ладу. А проте у ході боротьби між різними рабовласницькими угрупуваннями представники пануючих верств часто зверталися за підтримкою до вільної бідноти і навіть до рабів, що певною мірою перешкоджало придушенню виступів рабів і низів вільного населення.Досвід соціально-політичної боротьби цих років власне показав неминучість встановлення твердої одноособової влади. Цезар у цьому плані був більш послідовний, ніж Помпей, котрий домагався єдиновладдя і водночас мав намір зберегти панування нобілітету, що звужувало соціальну опору його боротьби.Здобувши перемогу, Цезар милостиво вчинив з противниками. Було конфісковано лише майно Помпея і його найзавзятіших прихильників. Усі інші дістали амністію. Цезар неухильно стає на шлях примирення зі старою аристократією. Він наділяє привілеями визначних сенаторів, представники старої знаті обираються на вищі державні посади, одержують великі земельні володіння тощо. Для соціальної політики Цезаря, отже, було характерним прагнення знайти підтримку різних соціальних груп римського населення. В інтересах італійських жителів він запропонував закон про мініципії, який надавав містам автономію у розв'язанні місцевих питань, встановлював правила проведення цензу і виборів міських магістратів, давав привілеї воїнам-ветеранам.Прийнято закони, які оберігали особу боржників. Близький Цезарю відомий історик Саллюстій закликав його до більш значних соціальних реформ, навіть до ліквідації грошей, що породжують розкіш — головну ваду римського суспільства. Але Цезар лише обмежив суми грошей, які могли мати окремі особи на руках. Видано закони проти розкоші та розпусти. Цезареві належать широкі проекти осушення боліт, дренажу Грунтів, прокладання доріг, водопроводів тощо. Цезар провів також реформу календаря. З 1 січня 45 р. до н.е. введено нове літочислення ( Цезар мав намір кодифікувати римське право, але не встиг цього зробити.Статуї Цезаря ставили в храмах поруч зі зображеннями богів, він очолював римську релігію.