Одного разу мати покликала мене: "Юрко, дивись, якого бутузика я нам принесла". Я кинувся до дому. Мама тримала кошик, там на підстилці з трави і листя копошився хтось товстий у сріблястій шкірці.
Ми увійшли у кімнату, підійшли до канапи. "Ну, вилазь, малюк, не бійся", - запропонувала матуся.
З кошика з" явилась довгаста мордочка з чорним носиком, блискучими очима й дуже маленькими стоячими вушками. Мордочка у звірка була презабавна: верхні і ніжні ії частини - сіренькі, по середені від носа до вух тягнулись широкі чорні смуги.
Малюк вибрався з кошика. Який же він був цікавий! Дуже товстенький, справжній бутузик. Шерстка світла, срібна. Ніжки темні, немов він вбрався в чорні чобітки і чорні рукавиці.
Мати дістала з буфета пляшечку з соскою і налила туди молока. Малюк відразу ж зміркував у чому справа, всю соску у рота забрав і навіть очі затулив від задоволення.
Я себе шею сломала, читая текст.