Здраствуй, мама! Пишу тобi цей лист, тому що вчора пiсля сварки з тобою
не змогла пiдiйти до тебе , а ти ввечерi великодушно не стала мене
лаяти, дала менi можливiсть побыть однiєï, розiбратися у
своïх почуттях i в думках. Моє серце буквально розривалося
вiд почуттiв, що нахлинули, провини, жалостi, любовi, а слова вимовити
нелегко.
Сьогоднi я вирiшила написати цей лист, тому що менi легше буде
розповiсти тобi про своï почуття. Мама, я знаю, як тобi з нами
iнодi буває важко, але ми всi п'ятеро тебе дуже любимо. Мама, ти в
мене схожа на казку, добру, чарiвну
Особливо гостро я це стала вiдчувати ранньоï восени, коли дерева
одяглися в ажурний туман, коли днi ще такi теплi, а вечора вже такi
мерзлякуватi. I чим далi, тим бiльше — з кожною миттю, з кожним
новим листочком, торкнутим багряно — жовтим сяйвом Ти ввiйшла до
нас у кiмнату й сказала, щоб ми з Катею одягли молодших дiтей i вийшли у
двiр. Ти повела нас у маленький скверик бiля станичного ДК, ми присiли
на крамничку, i казка почалася сама. Це була чудова iсторiя про
листопад, про тепле сонце, про останнiй шепiт листя. Я не пам'ятаю, про
що ти говорила, але , мама, ти була казкою. Почувши цю чарiвну iсторiю,
я вже не можу зупинитися — менi захочеться нових таємниць,
легенд, колдовских балад
И ти нам розповiдала ïх за допомогою дощу, низьких щiльних хмар,
першого снiгу. Це ти вчиш нас бачити не просто листопад, калюжi, iнiй,
перший лiд пiд ногами, а почувати красу навколишнього свiту
Для того, щоб повiрити в осiннi казки , стати частиною цих легенд,
вiдчути ïх, насолодитися ними, треба , щоб у вас у будинку жила
своя казка. Нехай час iде своєю чергою, нехай помiняють один
одного днi, даруючи нам новi вiдчуття, новi образи, але якщо у вашiм
будинку живе Казка, то ви сама щаслива людина на свiтлi
Прости мене, Казка, я тебе дуже люблю. Твоя дочка, твоя маленька
дiвчинка, що потрапила з тобою в Краïну Чудес, де ти твориш, мама,
теперiшнi чудеса