Справжній поет - суцільний оголений нерв. Таким тонким відчуттям слова,
всеосяжним почуттям болю був наділений і поет Л. Кисельов.
Його вразили слова пісні, які він поставив епіграфом до свого вірша «Земля така гаряча...»:
А я тому журавлю
Києм ноги переб'ю, переб'ю.
Відштовхуючись
від цих слів, автор розвиває тему невимовного болю, яка тривожить його
душу ліричного героя - маленького хлопчика, який шкодує птицю:
Пригорну його до себе й руками закрию:
Ой дядечку, не треба, Не бийте журавля!
Леонід Кисельов не зводить побачене до епізоду життя, а узагальнює до світового рівня, вводячи метафору:
Не винести того болю,
Не виплакати жалю.
Що станеться з тобою,
Мій світ, мій журавель!
Метафора
«журавель - весь світ» підкріплюється наступною: «намисто з багряних
плям», що асоціюється з кінцем світу: «В останню мить побачиш Намисто з
багряних плям, І буде така гаряча, Чорна така земля».
«Руда
земля», про яку автор говорить на початку вірша, змінюється на «чорну
землю», яка може бути винищена до залишку людьми. І не стільки
екологічного діапазону звучання поет досягає, скільки світового
застереження війни, знищення всього живого символом руйнування -
броненосцем:
Броненосці рекочут,
Ріжуть Чумацький Шлях,
І плаче хлопчик:
Не бийте журавля!