В світі багато країн, народів, мов. Кожен з нас має свою рідну мову, літературу, культруру, кожен любить країну в якій народився. Ще з самого дитинства батьки в нас виховують любов до слова, вони вивчають з нами найпростіші словосполучення, допомагають розуміти значення багатьох слів. Потім в школі ми продовжуємо дізнаватися все більше,більше,більше інформації та цікавинок.
В шостому класі є дуже цікаві твори. Ми вивчали славну, загадкову та прекрасну давнину України, гарні, мелодійні колискові, літературного походження та стрілецькі пісні, познайомились з творами Шевченка ("Думка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч", "Тече вода в синє море"), прекрасний твір Миколи Воронного "Євшан-зілля" нагадав нам про історичне минуле нашого року. Неймовірні вірші Лесі Українки розповіли нам про її тяжку долю, про її дитинство. Спиридон Черкасенко з твором "Маленький горбан" як найкраще розповів нам про красу і незахищеність людської душі. Вірші Станіслава Чернілевського "Теплота родинного інтиму" та "Забула внучка в баби черевички" розкривали любов, доброту та високу духовність. І ще з багатьма письменниками та їхніми творами ми познайомились у шостому класі. Але найбільше мені припав до душі твір Віктора Близнеця "Звуки павутинки" романтичність та ліричність — невід'ємні риси української літератури. Неповторний світ дитинства — старт у майбутнє доросле життя. Дивовижність і краса світу, вміння відкрити його для себе (образ звуку павутинки). Образ допитливого і здібного хлопчика Льоньки, його мрії й фантазії. Це як раз саме те що треба.
На уроках української літератури в шостому класі я дізнався багато нового та цікавого. З деякими письменниками познайомився вперше і вони мені дуже сподобались. Я навчився мріяти, уявляти всі картини, події як це описували автори творів, навчився дивитися на світ іншими очима, навчився цінувати дитинство та більше часу проводити з батьками,саме література рідного краю (українська) прищепила мені любов до прекрасного!