що таке покушпелив , хутчіше , нишкнути .
У глибокому яру, куди й сонце ледь проникає, дрімав собі Вітер. Попрохали в нього рослини в полі, трави на луках, дерева в лісі, щоб полетів він до синього моря та пригнав дощову хмару, бо знемагають вони від спеки.
Вилетів Вітер з яру - а назустріч йому Вихор.
- Гей, Вихоре! - гукнув Вітер, - приставай до мене, подамося до моря, приженемо хмару.
- Ет, мені й тут добре, - хмикнув Вихор і помчав шукати нових розваг. Вилетів він на баштан, жартуючи, позв'язував огудиння кавунів та динь, роздмухав солому на курені. З куреня вибіг баштанник і став сваритися. Вихор схопив у нього з голови солом'яного бриля і закружляв із ним над баштаном.
- Хо-хо-хо! - сміявся Вихор і крутив брилем.
Та врешті це йому набридло, й він кинув бриля прямо баштанникові на лисину.
Після цього Вихор покушпелив по дорозі, здіймаючи стовп куряви, а корови, що паслися неподалік, чмихкали й невдоволено хитали головами.
Вихор повернув на пшеничне поле.
- Розбиш-шака з'явився, розбиш-шака! - шепотіли зелені колоски й пригиналися до землі.
А Вітер тим часом летів до моря. Він відчував, що сили в нього збавляється і слід було б спуститися на землю, передихнути. Але Вітер казав собі: «Кріпись! Треба хутчіше долетіти до моря, поки інші вітри не порозбирали дощових хмар».
Ну, а Вихор? Той уже розгулював лугом. Зачувши, що він летить, ховалися по норах миші, нишкли коники-стрибунці, хилилися долу трави. І хоч багатьом пощастило сховатися від Вихора, та все ж дехто попадав у його кру-тьоло...
Піднявши сторчма все живе в лузі, Вихор вирішив прогулятися лісом. Край лісу стояв старий дуб-велетень, а обіч нього - молоді дубки, його сини й онуки. Вихор летів прямо на них, не звертаючи.
- Дорогу! Дорогу! - галасував він. Та дуби були незворушні.
- Ну, зараз ви пожалкуєте! - напружився Вихор, розігнався і... тільки зойкнув, налетівши на могутні груди старого дуба.
Саме цієї миті вернувся з моря Вітер. Він пригнав дощову хмару. І враз на поблякле від спеки листя, на трави, на жита-пшениці сипонули життєдайні прохолодні краплі.
- Спасибі Вітрові! - зраділи дерева. - Це він приніс нам цілющий дощ!
- Спасибі Вітрові! - долинуло з баштану і з пшеничного поля.
- Спасибі Вітрові! - котилося лугом.
А стомлений Вітер полетів до глибокого яру. Йому треба було перепочити, набратися сили. Бо завтра знов чекає на нього робота: крутити вітряки на пагорбах, запилювати соняхи в степу, напинати вітрила на човнах. Та хіба мало гарних справ у Вітра! Василь Чухліб
План . чого навчає цей твір : бути щирим , бути сильним або бути працьовитим