Колись дуже-дуже давно,восени,якщо я не помиляюсь, йшли надзвичайно сильні дощі. Вродливі дівчата і хлопці бігали по лужах. Одна дівчина дуже сильно заплямувала свою сукню,пригаючи через лужу,та ії однокласники почали сміятися з неї. "Не насміхайтеся"-благала вона. Ії однокласники ще не старіли,але вже були слабкими і злими у душі. Нарешті,колись може вони й зрозуміють,що треба бути добрішими. Час же не повертається назад. Вони будуть пам'ятати,як вони голосно-приголосно насміхалися з дівчат. немає нічого краще за добро. Треба менше робити зла. тоді і небо над головою стане ясніше. Сонце буде світити ясно-ясно. і життя стане щасливішим.