Творча практика Олександра Олеся та Миколи Вороного має
чимало спільних рис. Поетів об’єднує тематичне коло. Обидва з них торкались
питань вірності батьківщині, її єдності, революції 1917 років,
які знайшли відображення
у збірках М. Вороного «За Україну» та О. Олеся «Чужина». Митці прагнули оновити
віршову техніку, шукали нові жанрові форми.
Письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх
споріднює. Наприклад, вірш «Епіталама» М. Вороного промовляє: «Поспішайте від
життя взяти все і все віддати!». О. Олесь у свою чергу лірично закликає:
«Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!». Обидва автори наголошують
на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим
самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй
поезії.
Отже, в ліриці О. Олеся і М. Вороного чимало спільного. Зокрема спільні теми,
мистецькебачення, світогляд. Однією з головних моделей у
творах цих письменників можна вважати імператив
(наказовість).