Я відкриваю двері в літо,
Де теплим сонечком зігріто
Повітря, небо, землю, води,
Де все росте і плодородить.
Й мені дістанеться роботи:
Лише встигай бур’ян полоти
І проганяти без перерви
З плодів жуків, пташок і черви.
ЛИПЕНЬ
Від спеки можна закипіти.
Я ж в холодочку не лежу.
Що брат не встигне доробити,
Те я йому допоможу.
Цвітуть довкола густо липи
І бджоли мед несуть в село...
Узимку чаю з цвітом випий –
Простуди – наче й не було!
СЕРПЕНЬ
Я – завершальний місяць літа.
Мені в цей час – не заважай.
Не можу й хвильки відпочити –
Спішу зібрати урожай.
Колись жита серпом косили,
Від того й Серпнем звуть мене.
Тепер комбайни мчать стосилі,
Їх дядько Серп не дожене.
Теплінь
Яка теплінь! Немає зовсім спеки,
І вся земля одним теплом цвіте.
В заплавах поспиналися лелеки –
Їм чути навіть, як трава росте.
Я на човні. А озеро – прозоре,
І в нім життя клекоче і буя.
Дрімають верби в сонячнім просторі,
І в озері на дні розтанув я.
Яка теплінь! Не буде громовиці,
Голубить світ ласкава ця теплінь.
На лузі скошенім нестрижені копиці,
Як дітлахи, біжать у далечінь.
Не знаю я, навіщо жить на світі.
В нім стільки лиха, зла, куди не кинь.
Та, мабуть, варт хоч день один зустріти,
Коли бува така ясна теплінь.
Вишеньки
Поблискують черешеньки
в листі зелененькім,
черешеньки ваблять очі
діточкам маленьким.
Дівчаточко й хлопчаточко
під деревцем скачуть,
простягають рученята
та мало не плачуть.
раді б вишню з’їсти,
та високо лізти,
ой раді зірвати,
та годі дістати!
- Ой вишеньки-черешеньки,
червонії, спілі,
чого ж бо ви так високо
виросли на гіллі?
- Ой того ми так високо
виросли на гіллі, -
якби зросли низесенько,
чи то ж бо доспіли?
Леся Українка