Бiблiя - найвеличнiша книга людства, яка мiстить заповiти Бога людям для усвiдомлення ïхньоï грiховностi та спасiння душi.
До бiблiйних образiв, мотивiв i сюжетiв в усi часи зверталися письменники рiзних краïн. У XIII
ЇXVIII столiттях не було митця, який би у своïх творах не звертався до Бiблiï. Не втратила ця Книга книг свого значення i в пiзнiший перiод. Бiблiйнi образи й мотиви живили творчiсть i надихали на новi твори Г. Сковороду i Т. Шевченка, Данте i Шекспiра, П. Кулiша i О. Пушкiна, Лесю Украïнку i Ч. Айтматова.
Фiлософ i просвiтитель Григорiй Сковорода називав Бiблiю своєю "возлюбленою невiсток" i зазначав, що саме в духовному шлюбi з Книгою книг народилися найкращi його твори.
До Бiблiï звертався i Тарас Шевченко. З неï вiн брав вислови (як епiграфи до творiв "Сон", "Єретик", "Великий льох"), мотиви, якi по-своєму переробляв. Такоï переробки зазнали десять псалмiв Давидових. У сорок третьому псалмi читаємо:
Смирилася душа наша, Жить тяжко в оковах! Встань же, Боже, поможи нам Встать на ката знову.
У сто тридцять другому псалмi митець лине думкою в далеке майбутнє, в якому всi люди будуть рiвними, житимуть, як брати. Найповнiше Т. Шевченко сказав про те, яким уявляє нове суспiльство, у поезiï "Iсаiя. Глава 35", використавши пророцтва Iсаiя, автора однiєï з книг Бiблiï.
За переспiви бiблiйних псалмiв бралися П. Гулак-Артемовський, Лiна Костенко, Дмитро Павличко. Бiблiйнi сюжети розвивалися Iваном Франком у поемi "Мойсей", Лесею Украïнкою у драмах "В катакомбах" та "Одержима".
До невичерпного джерела Бiблiï, до ïï вiчних тем i образiв зверталися Б. Пастернак у романi "Доктор Живаго" i Бальзак у творi "Iсус Христос у Фландрiï". Зачаровує нас яскравими картинами втiлення вiчного сюжету "Майстер i Маргарита" М. Булгакова. Майже сорок рокiв працював польський письменник Г. Панас над романом "Євангелiє вiд Iуди", у якому Христос змальований людиною, але найвищоï породи i природи, носiєм особливих здiбностей. Далекi вiд iдеальних християнських стосункiв подiï зображено в романi "Собор Паризькоï Богоматерi" В. Гюго. У творi тiсно поєднанi краса i потворнiсть, добро i зло. Рiвноправним героєм твору є собор, який втiлює iдею добра, справедливостi, любовi, який є нiмим свiдком трагiчних подiй i водночас символом можливостi повернення людей до вiчних цiнностей.
Сюжети й образи Бiблiï мають символiчне значення, до них, думаю, ще довго будуть звертатися митцi рiзних краïн, вiдшукуючи вiдповiдi на вiчнi питання про добро i зло, смерть i безсмертя, любов i ненависть.