Ліна Костенко — тонкий лірик, авторка прекрасних віршів, ніжних, чаруючих.
Творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та громадянську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним.
Безкомпромісність — ось пароль її поезії. У часи, коли ідеологічний контроль над словом і думкою людини після короткої хрущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі.
У поезії чується бунт проти стандартизації, спрощення, примітивізації людини. Неповторність — ось друге з ключових понять, смислових знаків волелюбної музи Ліни Костенко.
Людмила Тарнашинська писала: «Покликання поета — не тлумачити, не з’ясовувати, а передавати в слові своє відчуття часу, його ритм, а його аромат, так само, як не взаємообумовленність того, що ми звемо минулим, торішнім та и майбутнім». І дійсно, поезія Ліни Костенко відтворює плинність часу, кожної миті, яку вона благословляє:
Звичайна мить Звичайна хата з комином На росах і дощах.
Настояний бузок
Оця реальна мить
Вже завтра буде спомином,
А післязавтра — казкою казок.