Весняні води
Так щовесни. Ідуть вони до свого човна, одмикають і веслують до незатоплених горбочків та острівців. Ось перше сухе місце трапилося. Не видно жодного зайця. Проте скоро-таки надибають. Заєць бігає по мокрій латці землі, і вуха в нього теж жалісливо стирчать.
Заєць хоче у воду скочити. Весь він напружений, наполоханий, очі великі й опуклі. Батько бере його обома руками, заєць здригається. Вигляд у нього заляканий і безпорадний.
А ген ще двоє зайців! Нашорошили вуха, схожі на два вухаті пеньочки. І такі вони насторожені та безпорадні, так вони вражені тим несподіваним багатоводдям.
Батько ступає на острівець, зайці товчуться навколо нього.
Батько їх ловить і випускає на згірку за селом.
Тарасова криниця
Малим хлопцем Тарас Шевченко разом зі своїм дідом Іваном ходив пішки до Мотронинського монастиря, що недалеко від Чигирина.
Ішли вони довго, хоч вийшли з дому ще вранці. Надворі була спека, і подорожні притомилися. Сіли, поїли, що Бог послав, захотілося пити. Ось неподалік вони й запримітили маленьке джерельце й почали розгрібати навколо. Незабаром звідти забила вода. Та ще ж яка смачна! Напилися, відпочили й пішли далі.
А впорядкована ними криничка залишилася й існує до наших днів, тамуючи спрагу багатьох людей, славиться своєю цілющою, смачною водою.
І називають її люди Тарасовою.