Як змінюються фарби природи, коли літо плавно переходить в осінь. Дні стають коротшими, вечори холодніше. Сонце ще грає своїми промінчиками, але вони вже не так щедро несуть тепло до поверхні землі.
Природа, немов прагнучи продовжити своє життя, знаходить яскраві, соковиті фарби. Листя на деревах змагаються в багатстві відтінків: від скромних ніжно-жовтих до багряних і пурпурових. Буйство кольору абсолютно не порушує гармонію в природі, а підкреслює її.
Ось стоїть берізка. Ніжна скромниця одягла наряд з позолочених листя. Осінній вітерець грає з гілками, листя падають на землю, перетворюючись на м'який килим з химерними візерунками. Він настільки чистий, що на нього не можна наступити, не порушивши тендітної краси.
Не поступаються у витонченості тополі і клени. Їх крони поки ще оповиті покривалом з великих жовтих листків. Але вже тут і там видно гілки, позбавлені своїх головних прикрас. А вітер робить свою роботу, листя падають, покриваючи землю навколо дерев. Між травинками і гілками чагарників поблискує павутинка, яскраво горять кисті горобини, тягнуться до сонця останні осінні квіти.
День за днем повільно в'яне природа. У холодному повітрі кружляють листя. Вітер завмирає в кронах дерев і мчить далі. Лісові гіганти проводжають його, хитаючи гілками. Вони немов прощаються з теплими днями, ласкавим сонцем, ясним небом.
Тиша.
У осені завжди якась таємниця. Може, тому композитори, художники, поети, письменники присвятили цьому пори року кращі свої твори.