Ось вже й літо попрощалося з нами, і царювати у полях, лісах,
річках та озерах уже по праву належить її наступниці – осені. Сонечко
все ще окутує землю своїми теплими обіймами, ніби нагадуючи про приємні
та безтурботні липневі вечори. Настала пора відпочинку і для родючої
землі, котра тривало і виснажливо працювала, обдаровуючи людей багатим
врожаєм. Сади також порадували своїх господарів силою-силенною яблук,
груш та слив. Тепер у всьому відчувається лише подих осені, наповнений
прохолодою.
Небо вже не
майорить блакиттю. Його все частіше вкривають похмурі та важкі хмари,
які в черговий раз сповіщають про настання нової пори. Надокучливий дощ
розсіює по землі прохолодні краплини.
Ліс стоїть у повній задумі, і
лише поволі сумно шелестять липи, берези та дуби. Вони одяглися в
розкішні золоті одіяння, всіяні червоними, жовтими та помаранчевими
прикрасами. Сонце вже зовсім не гріє. Все навколо стає спокійним та
врівноваженим. Ця атмосфера пробуджує бажання блукати маленькими
вуличками, мимоволі милуючись їх красою. Опадаюче листя, підхоплене
вітром, створює ефект легкості. І здається уже й сам ось-ось полетиш.
Від
різноманітності кольорових барв розбігаються очі. На клумбах милують
око айстри та жоржини. В повітрі досі відчутний тонкий аромат троянд.
Коли настає бабине літо, усе навколо вкривається тонкою павутиночкою,
яка вранці, покрившись росою, виблискує на сонці барвами веселки.
І
ось після всієї цієї краси, осінь чомусь завжди сумнішає. Дерева
повністю скидають листя, створюючи м’який та барвистий килим, який
неймовірно приємно шелестить під ногами. Журавлі , відлітаючи у вирій,
граційно кружляють та співають свою прощальну пісню. Дикі гуси також,
перегукуючись між собою, підхоплюють сумну мелодію. Лише горобці голосно
цвірінькаючи, ніби проводжають своїх земляків в добрий путь.
Ось така вона оспівана в багатьох піснях прохолодна пора із теплим поглядом – осінь.