Мало хто з нас може сказати, що любить вітер. В думках одразу
зринають картини холодної та вогкої днини. Вітер здуває з дерев останнє
пожовкле листя, а дощ барабанить по стріхах та карнизах. Або навіть
гірше, коли взимку люта хурделиця замітає дома и дороги. Небо стає
сіро-білим і ледь-ледь проступають в такій хуртовини силуети будівель. У
такі дні мрієш лише про домашній затишок. Прийшовши додому, ти
загортаєшся в теплу ковдру і випиваєш чашку гарячого чаю. Приємне тепло
загріває та заколисує. А холодна буря за вікном вже десь далеко та не
бентежить.
Але вітер буває й іншим. У спекотний душний день немає
нічого кращого за легкий повів вітру. Він приносить довгоочікувану
прохолоду. А згадаймо свіжість солонуватого морського бризу. Одразу
уявляєш сонячний день на пляжі та далекі крики чайок. Вітер колише
морську воду, і вона б’ється об берег пінними хвилями. В степу вітер
носить по землі перекотиполе и гне додолу високі трави. Він
розповсюджує навкруги духмяний аромат степових рослин.
Вітер – мінливий. Буває теплим і холодним, свіжим та порошним.
То він сильний і безжальний, то лагідний та добрий. Він все змінює,
переносить з місця на місце. Вітер ніколи не зупиняється. Він великий
мандрівник. Завжди подорожує далекими далями. Він знає всі дороги,але
навіть вони йому не потрібні. Він міг би розкрити всі загадки та
секрети, передати найдивніші аромати. Але вітер до нас байдужий, тому
назавжди збереже свої таємниці.