Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча. 1874
року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис «Подоріжжя од
Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману.
Почута від візника розповідь про «відомого чи не на всю губернію
розбишаку» Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в
пам'яті, «як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну його
споминів». Найбільше ж дивувало Панаса Мирного те, що люди не
засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його
нещасним чоловіком.
Робота над романом тривала чотири роки: з 1872 до 1875.
Немає жодних свідчень про те, чи збирав Панас Мирний додаткові
відомості про Василя Гнидку. Вочевидь, головний персонаж твору — Нечипір
Вареник (Чіпка) — вигаданий персонаж, якого автор поселив у селі Піски
Гетьманського повіту на Полтавщині. Село Піски існувало насправді, проте знаходилося воно у Гадяцькому повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником.
Готовий рукопис повісті Рудченко надіслав братові Іванові, який тоді працював під літературним псевдонімом
Іван Білик, був відомим фольклористом і літературним критиком. Той
загалом схвально оцінив сюжет роману, проте зробив деякі суттєві
зауваження. Всього редакцій роману було шість. Уже після третьої
редакції, поради Івана Білика переросли у співпрацю з Панасом Мирним,
спрямовану на вдосконалення твору.
Остаточний варіант роману не зміг вийти друком в Україні. Він був надрукований лише 1880 року у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова.