Одного разу прийшов у палац до Фонетики м’який знак i сказав:
— Добра королево, дозволь менi пiти з твоєї крани, бо я бiльше не можу тут жити.
— Розкажи менi, що з тобою трапилося, і чому ти хочеш пiти.
М’який знак тяжко зiтхнув i вiдповiв:
— Все дуже просто. Я нiкому не потрiбен у твоїй країнi. Звуки i букви кажуть, що вiд мене немає користi i я тiльки займаю зайве мiсце.
Королева обурилася, почувши таке:
— Вони самi не розумiють, що кажуть.
— Але вони правi. Я єдина буква в алфавiтi, яка не має звука. Та i чим я можу прислужитися iншим, крiм пом’якшення приголосних у деяких випадках? Але це, мабуть, не дуже важливо для всiх.
Королева замислилась на мить i сказала:
— Будь ласка, iди додому і заспокойся. Я спробую тобi допомогти.
Пiсля обiду того ж дня герольди королеви скликали всiх на збори.
— Сьогоднi, — почала королева свою промову, — я хотiла поговорити з вами про м’який знак. Вiн хоче залишити нашу країну, i ми повиннi вирiшити, чи вiдпускати нам його. Ви всi часто ображали м’який знак, хоч вiн не менше, нiж ви, потрiбен у мовi: хто замiсть нього буде пом’якшувати приголоснi звуки в кiнцi слiв та перед звуком о? Спробуйте скласти без нього слова льон, кiнь чи сiль.
— А ти, звук ц, що будеш робити, коли треба буде стати у кiнцi слова? Ти чудово розумiєш, що в таких випадках вiн повинен стояти за тобою. Як без нього ви будете вимовляти слова олiвець, вiтерець? Та і в серединi слова вiн часто потрiбен. Без нього не можна позначити м’якiсть приголосних перед твердими, не шиплячими приголосними в таких словах, як яблунька, молотьба, батько, кицька, київський, калузький. Я вiд вас такого не чекала. — Закiнчила королева.
Вона була така розгнiвана, що не дала буквам i звукам нiчого сказати, а тiльки поглянула на них суворо i пiшла геть.
Буквам i звукам стало соромно за свою поведiнку, і вони вирiшили пiти і попросити пробачення у м’якого знака.
З того часу у м’якого знака з’явилося багато друзiв, і тепер вiн завжди радiсний і веселий