Афрод́́іта — одне з 12 верховних божеств Олімпу, богиня вроди й кохання, мати Ероса, цариця німф і грацій. Афродіта — остання дочка Урана. У переносному значенні Афродіта (Венера) — красуня.
За Гесіодом, Афродіта народилася з морської піни, коли в море впали краплі крові оскопленого Кроносом Урана. Звідси етимологічний зв'язок імені богині з грец. aphros — піна. Афродіта володіє поясом, який може зробити будь-яку смертну жінку чи богиню «гарнішою, ніж сама краса». Таким чином, Афродіта є втіленням краси, чарівної жіночності. Золотоволосою, з блискучим і вологим поглядом та солодкою усмішкою на вустах постає вона в «Іліаді». Там ідеться також про Афродіту Переможницю (Нікефорос), Войовничу (Арейа), Царствену (Басілея), яка є покровителькою троянців. Згодом до цих образів додаються інші риси: Афродіта стає богинею кохання, охоронницею шлюбів (Афродіта Генетейра, Гамостолос). Вона допомагає закоханим і карає тих, хто зневажає кохання. Оповіді про її заміжжя з кульгавим Гефестом і любовні пригоди з Аресом уперше знаходимо в «Одіссеї».
З розповіді Гесіода про народження Афродіта з шумовиння морських хвиль виникає уявлення про неї як про покровительку мореплавства; звідси епітети: Талассія, Пелагія (Морська), Анадіомена («Та, що виходить з морської піни») тощо. Під впливом фінікійського пантеону Афродіта зближується з Астартою і стає богинею пристрасті й хтивості. В Афінах шанували Афродіту Пандемос (Усенародну), що як покровителька шлюбу вважалась уособленням єдності народу. Згодом її перевели в ранг Афродіти Гетери, а в Корінфі й Ефесі вона мала навіть наймення Порне (Повія). Жриці Афродіти, які жили біля храмів (наприклад, у Корінфі), служили їй, віддаючись за гроші. Цій Вероніці протиставляється Афродіта Уранія (Небесна), якій віддавали особливу шану в Сікіоні й Аргосі, де вона ототожнювалась із старшою з трьох мойр.