Кожне літо ми з братом їздимо відпочивати до бабусі в село. Там дуже красиво ліс, озеро і багато друзів хлопців живуть в селі. Дітвора дуже добре знали місцевість і ми гуляли скрізь і в ліс ходили по гриби і в сад за яблуками і на галявинах збирали ягоди. Тільки був один покинутий будинок на краю села, ми завжди обходили його стороною. Хлопці казали, що щось нечисте з цим будинком, часто чути якісь кроки, блимає у вікнах світло, стукає дверна клямка, щось гуркотить. Це все було б не страшно, але тільки в цьому будинку вже п'ять років ніхто не живе. Раніше там жила баба Валя з сім'єю, але за станом здоров'я бабусі їм усім довелося виїхати. І стех пір стали чутні в будинку ці незрозумілі звуки. А діло було так. Коли баба Валя їхала вона в підвалі сховала одну річ і в силу свого віку забула яку і куди її поклала. Але бабуся точно знала, що ця річ дуже потрібна і тепер вона приїжджала в цей будинок і шукала цю річ. А так як вони переїхали дуже далеко, то до заповітного будинку баба Валя добиралася тільки пізно вночі і їй вже доводилося включати ліхтарик, що-б потрапити в своє житло. Цей світ і бачили місцеві жителі, двері в підвал закривалася на залізну клямку і відкриваючи її двері скрипіла. Коли жінка шукала, то переносила всі меблі в будинку і створювався дуже сильний гуркіт в повній тиші. Коли бабуся Валя вже зневірилася знайти цю річ вона пішла до сусідів і розповіла всю історію і попросила їх про допомогу. Виявилося, коли вони від'їжджали, то по дорозі кинули скриньку в якій знаходилася медаль, це бала пам'ять про загиблого у війні її батька. Скриньку знайшов сусідський хлопчик і віддав її бабусі. Більше в цьому будинку не було чутно ні яких звуком і незабаром туди переїде жити нова сім'я. Діти якої будуть разом з нами гуляти у дворі.