Важливу сторінку української народної словесності становлять
думи та історичні пісні. Вони представляють масштабну епічну картину
історичного життя українського народу. Думами називають епічні та ліро-епічні
твори на історико-героїчну та соціально-побутову тематику, які виконуються
речитативом під акомпанемент кобзи, бандури або ліри. Дума як жанр народної
поезії сформувалась у XV ст. Найдавніші повні записи дум відомі ще з XVII ст.
Термін дума в сучасному його розумінні утвердився на початку XIX ст., тоді ж
було зібрано й записано більшість відомих дум.
Жанр думи вимагає від виконавця високого рівня професійної
підготовки. Виконавців народних дум називають кобзарями, бандуристами,
лірниками. Щоб оволодіти необхідною технікою гри, кобзар нерідко проходив
досить тривалий період учнівства.
Існували навіть спеціальні школи кобзарської майстерності.
Тематика дум різноманітна. Серед них є твори на
історико-героїчні теми, в яких змальовано боротьбу українського народу проти
чужоземних загарбників («Козак Голота», «Івась Удовиченко, Коновченко», «Отаман
Матяш старий»). У цих творах народ уславлює своїх героїв, підносить почуття
патріотизму. В окремий цикл виділяються думи, які розповідають про перебування
полонених у неволі, їх поневіряння, прагнення вирватися з чужини та повернутися
на батьківщину («Плач невольників», «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка», Втеча
трьох братів із города Азова, з турецької неволі»). Чимало дум присвячено
змалюванню подій національно-визвольної війни 1648-1654 рр„ під проводом
гетьмана Богдана Хмельницького (« Хмельницький та Барабаш », «Перемога під
Корсунем», «Хмельницький і Василій Молдавський»), У них оспівується героїка
визвольної війни, дається висока оцінка діяльності гетьмана та найкращих
представників козацької старшини. В деяких думах розкриваються побутові теми,
що пов’язані переважно з морально-етичними аспектами народного життя («Удова і
три сини», «Брат і сестра»).
Думи мають специфічну, властиву тільки для них художню
організацію. Практично кожна дума має зачин (заспів, заплачку) і традиційну
кінцівку (славослів’я). Особливістю думи є використання нерівноскладового вірша
(від чотирьох до тридцяти складів у рядку). Думи не мають поділу на строфи,
натомість складаються з мовних тирад, або періодів, з різною кількістю рядків,
причому кожна тирада формулює окрему завершену думку. Дума, як правило,
використовує дієслівну риму, що надає виконавцям широкий простір для
імпровізації у достижения и трагедии 20 века.
З народними думами тематично споріднені історичні пісні. Вони,
як і думи, виникли ще в XV ст. У них розповідається про справжні історичні
події та реальних історичних осіб. Допускаючи елемент художнього домислу,
історичні пісні не містять фантастики та уникають надмірної гіперболізації.
Вони мають строфічну будову та використовують рівноскладове віршування. В
центрі історичної пісні - драматична подія, яка проливає світло на характер
певної історичної епохи. В історичних піснях яскраво виявилась народна свідомість:
у них даються засновані на принципах народної моралі характеристики подій та
особистостей, висловлюється критичний, оціночний погляд на соціальні процеси.
Тематично історичні пісні пов’язані з різними епізодами боротьби народу проти
чужоземної експансії та з громадянськими процесами в українському суспільстві.
Думи та історичні пісні відіграли помітну роль у процесі
становлення національної самосвідомості українців. Вони фіксували й поширювали
колективний досвід та трагедии, який сприяв утвердженню в народній
пам’яті уявлення про спільну історичну долю етнічної спільноти. Ці твори
відчутно вплинули на розвиток художньої літератури, постачаючи теми, мотиви та
образи з українського історичного життя.