Протягом 15 – першої половини 16 ст. в житті українських селян відбувалися істотні зміни, сутність яких полягала в обмеженні особистої волі, поступовому закріпаченні.
За тих часів в Україні набирало сили й продовжувало розвиватися велике феодальне землеволодіння – магнатське.Воно зростало за рахунок дарувань великого князя, захоплення пусток, общинних земель.На середину 16 ст. вільних земель общинних земель як і вільних общин майже не залишилось.З другої половини 15 ст. розгорнулося виробництво зерна на продаж у Західну Європу.Шляхта Галичини та Західної Волині починає закладати фільварки.Із поширенням фільварків землевласники були зацікавлені в праці селян панському маєткові з«тяглом» та обмеженні права переходу селян. Кількість "непохожих" селян із року в рік збільшується.Першим відомим документом, який започаткував закріпачення селян, вважають рішення шляхти Галичини 1435 р. За ним селянин мав право піти від землевласника лише на Різдво, сплативши йому великий викуп.На українських землях у Великому князівстві Литовському почали закріпачувати селян із 1447 р. згідно з привілеєм Казимира ІV.Закріпачення основної маси селян було стверджено у тогочасних кодексах законів – знаменитихЛитовських статутах (відомо всього три редакції:1529, 1566 та 1588 рр.). Вже Перший Литовський статут, великокнязівські привілеї та польські законодавчі акти, звичаєве право всіляко захищали інтереси землевласників, їхнє правове становище.