Коломи́йки — традиційний жанр української фольк-музики і хореографії, — дворядкова народна пісня (співанка), кожен рядок якої має 14 складів з обов’язковою цезурою (паузою) після восьмого складу. Коломийками також називають коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.
Коломийки
Чорні очі по обочі, сірі — по долині,
Та ні в кому правди не є, лиш маленько в мині.
Ой я, бідний сирітонька, на біду зістався,
Поламали мама санки, я з печі спускався.
Ой скрипочки із липочки, струни з прядевниці,
Як заграю коло стола, чути до полиці.
Казали ми кури пасти за стодолов в просі,
Кури яйця погубили, я дістав по носі.
Ой ішов я селом, селом, так ми було стидно,
Несу курку під пахов, а ї хвостик видно.
Ой ішов я до милої піпу запалити,
Стрітили ня два леґіні, хотіли побити.
Біда мені до милої, та й біда до піпи,
Лиш би я міг здоровеньким додому добігти.
Ой до гаю доріженька, до гаю, до гаю,
Летить мати з макогоном: «Вернися, бугаю!»
Летить мати з макогоном, тато з маківницев,
«Ой де ти ідеш, бугаю?» — «Я йду за телицев».
Ой прийшов я до дівчини, она пече пляцки,
Як ми дала лопатою, аж єм поліз рачки.
Ой прийшов я до Анночки так, як до ґаздині,
Вона мене виправила спати межи свині.
Ой дивися, дівчинонько, який я файненький,
Маю носик, як цибулю, зате вус чорненький.
Не бий, мати, Катерину, бий тую маленьку.
Бо я тую Катерину візьму за миленьку.
Порадьте ми, люди добрі, що маю робити,
Є у мене три ґрейцарі, хочу ся женити.
Та один дам гудакові, другий на горілку,
А третій дам тому ґазді, що за ня дасть дівку.