Народна пісня, дума чи романс
У душу ллється і заполоняє.
Та заворожує, чаклує нас,
І в саме серце раптом проникає.
Сльоза накотиться, не зупинить...
Десь винирне з душі неждано.
Услід за піснею душа летить...
А серце рветься невблаганно.
Так солодко тоді душа щемить,
А музика, мов хвиля, нагортає.
Струна чарівна в серці забринить
І ні для чого місця більш немає...
А хвиля музики несе удаль.
В ній розчинитись хочеться й летіти.
У музиці життя, любов, печаль,
Й душа стає, немов тендітні квіти.
Народна пісня... Не страшний їй час!
У ній звучання рідні й позитивні...
Вона живе у кожному із нас,
Мабуть-таки, на генетичнім рівні.