Як і кожна перехідна модель, неп не міг остаточно стабілізувати економічний розвиток. Наприкінці 20-х років резерви "відбудовчого ефекту" було вичерпано, країна опинилась на порозі гострої кризи, в основі якої лежала нестача капіталів для реконструкції промисловості. У 1926 р. виявилась нестача металу, а потім й інших матеріалів і сировини. Вона була зумовлена розгортанням нового будівництва, напруженими планами випуску продукції на діючих підприємствах. Для регулювання постачання створили Комітет державних замовлень. Товарний голод охопив і споживчий ринок.
Основними причинами цього були:
1) зрив хлібозаготівлі (внаслідок незадоволення селян державними заготівельними цінами) і невиконання експортних зобов´язань, що зменшило валютні надходження і спричинило відповідно скорочення промислового виробництва та капітального будівництва;
2) значно швидше зростання попиту на внутрішньому ринку порівняно з пропозицією (зростання кількості робітників у промисловості й будівництві; зниження на 10 % у 1927 р. цін з одночасним зростанням номінальної заробітної плати робітників збільшило платоспроможний попит);
політика активного витіснення з 1926 р. приватного капіталу: підвищення тарифів на перевезення приватних вантажів; призупинення державного кредитування приватних підприємств; введення у 1927 р. податку з надприбутку; заборона надання приватним особам в оренду державних підприємств і поновлення старих договорів; зменшення кількості іноземних концесій (до 1930 р. ліквідовано більшість концесій; у 1931 р. ліквідована і приватна промисловість);
4) одержавлення розподілу: в 1929 р. здійснено перехід на карткову систему постачання; у лютому 1930 р. ліквідовано товарні біржі та ярмарки.