«Україна – це серце Європи» – цей вислів добре відомий багатьом нашим співвітчизникам, але не кожен в повній мірі розуміє, що він означає. Що тут мається на увазі – чи географічне розташування нашої країни, чи велика популярність серед народів Європи, чи то неповторний характер пересічного українця.
Насправді наша Україна є європейською країною не тому, що займає на карті Європи центральне положення, а тому, що наш народ з давніх-давен сповідує принципи незалежності і свободи, які притаманні багатьом народам інших європейських держав. Достатньо згадати лише окремі події яскравої історії українського народу, щоб переконатися в його прагненні до кращого майбутнього. Це й утворення Запорізької Січі з її волелюбством, і бунт проти кріпаччини, і протистояння репресіям у радянські часи, і боротьба проти численних утисків культури і мови в сучасній історії. Усього й не перелічиш.
Але найбільш яскравим фактом, який дає нам право називатися справжніми європейцями, є події 1991 року, коли український народ сміливо заявив про своє прагнення самостійно вирішувати долю Батьківщини, будувати сильну незалежну країну, нарешті мати можливість вільно спілкуватися рідною мовою. Тоді наш народ зробив свій єдиний вірний вибір, який довів нашим сусідам та іншим країнам: ми, як і інші європейці, бажаємо свободи і самостійності, а не одвічного рабства і залежності від інших країн. Тому можна з впевненістю стверджувати, що ми європейці не тому, що так склалися географічні умови, а тому, що ми маємо національне самоусвідомлення, відрізняємось прогресивністю думок і патріотизмом.
Проте вважати, що право називатися європейським народом ми отримали тільки завдяки притаманним нам рисах характеру, теж не зовсім правильно. Адже Україна багато століть йшла в ногу з усіма культурними і історичними процесами, що відбувалися в Європі. Неможливо перелічити усі факти, що підтверджують це, але деякі з них варто назвати.
Достатньо згадати хоча б розвиток української літератури. Наприклад, у XIX столітті в Європі панував реалізм, який зображував життя без будь-яких прикрас. В цей же час українські письменники теж збагачують нашу літературу реалістичними творами, які й досі мають велике суспільне і художнє значення. Так само, розквіт фемінізму у Європі на початку XX століття віддзеркалився у творах видатних українських письменниць Лесі Українки і Ольги Кобилянської, які прагнули захистити права жінок в тогочасному суспільстві. Та й потім відомі діячі літератури та інших напрямків діяльності досить швидко реагували на прогресивні і культурні зрушення, що відбувалися в західних країнах.
Сучасні і політичні процеси, що відбуваються зараз в нашій країні, тільки підтверджують нашу спрямованість до Європи, адже недарма відчутна орієнтованість нашої освіти, економіки, медицина та інших галузей нашого життя. А вільний розвиток демократії і утвердження свободи слова доводять не тільки нам самим, але й усьому світу: ми – європейці! Та не треба думати, що ми забули шевченківське «…свого не цурайтесь», адже українці, будучи європейською нацією, завжди пам’ятатимуть про свої національні корні