. Історичні уявлення Стародавнього світу. Спочатку історична думка розвивалася у вигляді переказів і міфів. Особливістю міфологічного мислення, властивого багатьом древнім народам, був історичний песимізм – ідея про те, що «те, що було раніше, – краще, ніж зараз». Так, стародавні індійці вважали, що «золоте сторіччя» людство вже пройдено, а попереду – тільки важка праця і всілякі випробування.
Крім того, міфологічне мислення пов'язувало хід історії з діяннями богів. Так, в «Іліаді» Гомера причиною Троянської війни послужила сварка богинь. Тоді ж виробляється концепція, згідно з якою герої творять історію з допомогою і з волі богів. В цілому історія людства уявлялася їм як прояв волі божества: Рок визначав долю народів.
Давньогрецький філософ Епікур (341-270 до н. е..) вважав, що розвиток історії здійснюється завдяки відкриттям і винаходам геніїв.
Вищими досягненнями історичної думки в епоху Стародавнього світу були твори античних авторів – Геродота і Фукідіда. Грецького історика Геродота (між 490 і 480-ок. 425 до н. е.) вважали «батьком історії». Він описав Стародавню Грецію, а також народи і країни, в яких побував: Персію, Ассирію, Вавілонію, Єгипет, Скіфію. Головний його праця – «Історія греко-перських воєн».
Давньогрецький історик Фукідід (близько 460-400 до н. е..), автор «Історії», що включає вісім книг, присвячена Пелопоннеській війні, і вважається вершиною античної історіографії. Великим античним істориком був і Полібій (близько 200-ок. 120 до н. е..), що почав спробу створити всесвітню історію. Його праця «Історія» (40 книг) охоплює історію Греції, Македонії, Малої Азії, Риму й інших країн періоду від 220 до 146 до н. е.
У Стародавньому Сході також важливу роль надавали культу минулого. Так, у Китаї при кожному питомій правителя (згодом після об'єднання Китаю – при дворі імператора) перебував історіограф. До II ст. до н. е. з'явилося безліч літописів, анналів, в основному локальних. Узагальнив ці джерела син придворного історіографа Сима Таня – Сима Цянь (145 або 135 – ок. 86 до н. е..), прозваний «китайським Геродотом». Головною справою всього життя Сима Цяня стали «Історичні записки» («Ши Цеі»), що зробили вагомий вплив на розвиток історичної науки в Китаї. З того часу в Китаї стали складати історії всіх правлячих династій.