Сижу зараз в лікарняному ліжку і дивлюсь на осінній дощ , і згадую вчорашній день...
Ми з друзями збирались походити по калюжам ,після дощу.Мама дістала татову дитячу куртку ,яка була на мене зовсім велика.І заставила мене у ній іти до дрцзів.Я зівсно її зняв ,бо подумав що друзі глузуватимуть з мене.А надворі було холодно.Я весь час згадував про мамині слова " Не знімати куртку".Але сміх друзів також був важливим.Мені все було холодно і холодно.Звісно я простудився , але все - таки розпові матусі про цю історію .Вона ніжно мене пригорнула до себе і мені враз стало тепліше.
А за вікнами плакав дощ....