Протягом першої половини XIX ст. на західноукраїнських землях, як і в Наддніпрянщині, розгортався український національний рух. Умови, в яких відбувалося українська нації на західноукраїнських землях, були набагато складніше, ніж на Лівобережжі, де сприяла зростанню національної свідомості пам'ять про Гетьманську державу.За час тривалого перебування у складі різних держав західні українці, або, як вони називали себе протягом XIX століття, русини, фактично втратили свою національну еліту, і переважна більшість їх складало селянство. Єдиною суспільною верствою, здатної зіграти роль духовних лідерів народу в Східній Галичині та Закарпатті, було греко-католицьке духовенство.
На західноукраїнських землях, на відміну від Наддніпрянщини, український, крім імперської влади, потерпали від утисків поляків, румунів і угорців, які вели перед у різних регіонах. Відношення владних структур імперії і українського національного руху були досить своєрідними. Імператорські реформи наприкінці XVIII ст. мали наслідком деяке поліпшення становища українського населення. Отже Габсбурги могли розраховувати на підтримку українським, коли тут розгорталися польські та угорські національні рухи. Разом імперська влада тлумила український національний рух, не бажала його посилення і розглядала лише як засіб ослаблення інших рухів.
Важливе значення для західноукраїнського відродження мали культурні впливи у Наддніпрянщині. Галицьким русинам було б дуже важко вистояти в боротьбі за свої національні права без допомоги зі сходу - поезії Т. Шевченка, досягнень з історії, мовознавства, етнографії українського народу.
Процес українського національно-культурного відродження зародився наприкінці XVIII ст. у Закарпатті. Закарпатські вчені-просвітителі першими почали пізнавати історію, мову та культуру народу, задумалися над своїм історичним походженням. У перших десятиліттях XIX ст. ідеї українського відродження набули поширення серед галицьких русинів. У Північній Буковині українське національне відродження розпочалося лише у другій половині XIX ст.
Спочатку український рух розвивався досить повільно але в роки революційних подій 1848-1849 рр. в Австрійській імперії західноукраїнські землі стали випереджати Придніпров'я за темпами розвитку українського національного руху. Вабили це, насамперед, несприятливі умови і утиски українців у Наддніпрянщині російськими властями. Однак сам факт переходу першості зі сходу на захід українських земель мав важливе історичне значення. Він став свідченням того, що одним з досягнень українського руху стало розуміння того, що український народ, розмежований імперськими кордонами, має спільне минуле і майбутнє.