Великий німецький письменник Йоганн Вольфганг Гете працював над
написанням трагедії «Фауст» більше шести десяти років. Пошук істини і
сенсу буття — ось ті питання, які хвилювали Гете все життя. І лише через
шістдесят років роздуми Гете склалися у цілісний твір. У трагедії
письменник показав боротьбу добра і зла як рушійну силу, динаміку життя.
У пролозі автор ставить питання: чим є людина в цьому гармонійному і
досконалому Всесвіті. Людина нещасна, вічно страждає, їй жилося б
краще, коли б не її розум — іскра Божа. Герой трагедії, скептичний і
глумливий Мефістофель, говорить, що світ людей недосконалий, у ньому
панує темнота і зло. І чим більше людина розмірковує, тим сильніше
страждає, усвідомлюючи недосконалість світу. Людина в результаті
тривалих переживань приходить до висновку — винний не всесвіт, а сама
людина.
На думку Гете, істина — у боротьбі суперечностей. Саме завдяки цій
боротьбі створюється гармонія світу, в зіткненні думок — істина.
Письменник постійно нагадує про це. Два герої трагедії — Фауст і
Мефістофель — постійно сперечаються, але їх суперечливі точки зору в той
же час доповнюють одна одну.
Образ Мефістофеля втілює у собі дух заперечення і руйнування. Але
він не може знищити основне — життя. Через заперечення він теж творить. І
це є рух уперед. Сили Мефістофеля і Фауста рівні, але вони по черзі
перемагають один одного. Сам письменник не завжди на боці Фауста. У
словах Мефістофеля теж істина. Істина у вічній суперечності, русі.
Фауста і Мефістофеля автор наділив певними людськими рисами. Фауст —
незадоволений, «діяльний геній», готовий сильно любити і ненавидіти,
він здатен робити трагічні помилки. Він особа гаряча й енергійна. Фауст
дуже чуйний, ранимий, іноді він егоїстичний і завжди безкорисливий,
людяний. Фауст знаходиться у постійному пошуку, а його розум — у
постійних сумнівах і тривогах. Його роздирають суперечності. Страждання
Фауста пов'язані з незборимим жаданням знань, прагненням віднайти
істину.
Фауст і Мефістофель — два антиподи. Перший — цілеспрямований,
готовий долати бар'єри, він рветься дізнатися про те, що за межею.
Другий — спокійний і врівноважений. Його ніщо не здивує, бо йому все вже
відомо — навколо порожнеча. Він грає з Фаустом як з нетямущим хлопчиком
і дивиться на всі пориви Фауста як на чудасії, марні дії.
Мефістофель спокійний, його не гризуть сумніви, пристрасті не крають
його душу. Він дивиться на світ без ненависті та любові. У його колючих
репліках багато сумної правди. Мефістофель — це не тип лиходія. Він
сміється і знущається з гуманного Фауста, який губить Маргариту, але у
словах Мефістофеля знову-таки звучить гірка правда, гірка навіть для
нього, — духу тьми і руйнування.
Образ Мефістофеля — це образ людини, стомленої життям, яка має
багатий людський досвід, людину, бачила багато зла і несправедливості і
розчарувалася у житті. Протягом тривалих спостережень за тим, що
відбувається в житті, він переконався у безвихідності. Мефістофель не
вірить ні в зло, ні в добро, ні в щастя. Він бачить недосконалість світу
і знає, що змінити нічого не можна. Він збавляється над людиною, яка
впевнена у своїх силах і можливостях, яка намагається змінити життя.
Мефістофель упевнений у марності цих спроб. І йому навіть шкода людей,
які прагнуть до досконалості, недосяжного ідеалу.
В основі трагедії, написаної Й. В. Гете, лежить одвічне протистояння
творчого духу, прагнення до прекрасного (які втілені в образі Фауста) і
духу заперечення, сумнівів