Т. Шевченка — твір, що єднає минуле, теперішнє і майбутнє. Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 року в місті Переяславі під час важкої хвороби.
Сили залишали поета, запалення легенів — хвороба на той час невиліковна. Але так багато ще хотілося сказати своєму народові. Прийшла невесела думка, що треба бути готовим до всього, треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями, перемагаючи хворобу, якось підвівся й ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли слова:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій...
Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, поет відчув відгомін спалахів селянських повстань по Україні... Він побачив, як пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок:
...вставайте, кайдани порвіте.
Це був заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.
Поет вірив у світле майбутнє України, вірив, що змінити соціальний устрій гноблених можна. «Заповіт» — це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія.