Творчість видатного українського письменника Івана Яковича Франка займає найвищу сходинку в українській літературі. Його ім'я відоме не лише в літературі, а й у публіцистиці, фольклористиці та громадському житті. Творчий доробок Франка налічує кілька тисяч творів. Його слово було новаторським, воно несло нову силу і вогонь життя. Одним із найкращих творів письменника є повість «Захар Беркут», з якою ми ознайомилися на уроках української літератури. Повість яскраво відображає життєві засади самого автора. Адже Франко мріяв бачити свій народ вільним і сильним. Тому провідна думка його твору — це єдність слов'янського народу, бо саме вона дає йому незламність і могутність .
Велике нещастя сталося в прекрасній долині: величезна сила монголів сунула на неї, прагнучи заволодіти вільними її жителями і багатствами. Вибір постає перед тухольцями: стати рабами чи загинути, хоробро захищаючи свою землю. Старий Захар Беркут бачить гірке становище своєї громади: «Замала наша сила! Щастя наше, коли здужаємо відбити їх від свого села і відвернути від шляху: розбити їх ми не маємо надії!» Та радістю наповнились серця тухольців, коли вони почули звуки трембіт своїх сусідів — верховинських та згірних громад: «Кожда громада несла наперед себе бойову хоругв, охочі, смілі їх пісні лунали далеко по горах ». У всіх була одна мета — це знищення ненависного Бурунди-бегадира із його незліченним військом. З вогнем у серці закликає Захар оборонців: «Ну, то погинемо всі до останнього в бою, а тоді по наших трупах нехай собі монголи йдуть, куди хочуть ». Серце старого повністю належить його народу. Навіть власним сином Максимом готовий він пожертвувати, аби захистити волю, не пропустити ворогів на руську землю: «Але тут діло йде про ваших сусідів, верховинців і згі-рян, котрі спустилися на нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, як би він був уже в гробі».
Власний заповіт до народу автор висловлює вустами мудрого Захара: «Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не лобідить вас».
(2)
Видатний український письменник Іван Франко у своїй відомій повісті «Захар Беркут» порушує багато важливих та актуальних проблем. Однією з них є проблема згуртованості, єдності народу. Протягом усього твору Іван Франко намагається якомога глибше розкрити її і доводить, що сила народу саме в його єдності, коли один за всіх і всі за одного. Численне татаро-мон-гольське військо, якому підкорялося все, що ставало на його шляху, не змогло перемогти невелику тухольську громаду. А сталося це тому, що тухольці кам'яною стіною стояли один за одного, віддаючи життя за рідну землю. Натомість монголи не мали такої єдності, кожен турбувався лише про себе, військо було неорганізованим. Жодному ворожому воїнові не спало на думку, що життя кожного з них нічого не варте.
На війні одна людина нічого не зможе заподіяти цілому війську. Лише завдяки згуртованості можна подолати ворога, саме в цьому сила. Це дуже добре розуміли тухольці, тому й одержали перемогу над численним і страшним ворогом. Недарма перед смертю Захар Беркут звертається до своєї громади з таким побажанням: «Нинішня наша побіда — велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти все за одного, а один за всіх, доти ніяка сила не-побідить вас», в останнє підкреслюючи, що сила народу в його єдності.
Мені здається, що проблема єдності народу, яку майстерно розв'язує І. Франко у своїй повісті, є актуальною і в наш час.