Підсумовуючи наведене про стан держави і
права України в другій половині 60-х — на початку 80-х рр., можна зробити такі
висновки. Політичне життя України відбувалося під знаком незавершеності,
половинчастості, непослідовності та суперечливості, відставання у розв'язанні
об'єктивно назрілих завдань, відсутності конче необхідних змін. Значною мірою
це було зумовлено тим, що бюрократична партійно-державна правляча верхівка СРСР
намагалась зберегти командно-адміністративний метод управління, який отримав
свій найбільший розвиток у 30-ті роки за умов культу особи Сталіна, — жорстко
вольовий, що спирався на бюрократичний апарат, а не на народну ініціативу, з
пріоритетом ідеї, а не потреб і сподівань людей. Його лише очистили з
урахуванням “хрущовської відлиги” (і то не повністю) від найбільш одіозних
прийомів, перш за все пов'язаних з масовими репресіями, але сам стиль
управління — авторитарно-патерналістський, антидемократичний — залишився майже
без змін. Тоталітарний лад цього періоду став “золотим віком” партократії.
УРСР у складі Союзу РСР, незважаючи на
проголошену і закріплену Конституцією суверенність, залишалася економічно,
політично та ідеологічно залежною від сваволі союзного бюрократичного центру.
Український народ був позбавлений гідних сучасної цивілізації умов життя.
Щонайменше пробудження його національної свідомості таврувалося як прояв так
званого буржуазного націоналізму і жорстоко придушувалося.
Панування бюрократичних сил призводило до
порушень владою законності, прав і свобод громадян. До середини 80-х років
стала особливо помітною економічна, соціальна, політична криза радянського
суспільства. Суспільство потребувало радикального оновлення.
Для другої половини 60-х — першої половини
80-х років характерною була абсолютна монополія комуністичної партії на владу.
Неототалітарний режим прикривався докттриного “загальнонародної держави”, яка
формувалась в контексті ідеології переходу до комуністичного суспільства. Вона
передбачало суттєву трансформацію соціальної бази радянського суспільства,
розмиття граней між різними класами і прошарками, між містом і селом.
Припускалось розширення колегіальних і демократичних засад в державному
управлінні з наступним перетворенням його в "Народне громадське
самоврядування”. Технократична тенденція, яка проглядалась в керівництві
економікою і державою, прийшла в зіткнення з ідеологічною доктриною
партійності.
Головною тенденцією розвитку держави і права
була жорстка централізація дгржавного механізму, правоохоронних органів,
правової системи.
Бюрократична партійно-державна номенклатура
намагалася уберегти командно-адміністративний стиль управління. Панування
бюрократичної номенклатури призводило до порушення владою законності, прав і
свобод громадян.
Таким чином, суспільно-політичне і правове
життя України розвивалося в умовах наростання гострої кризи неототалітарного
режиму. На черзі дня стало питання про саму можливість його існування.