Неозброєним оком на небі видно близько 6000 зір. Астрономи античності
поділяли їх за яскравістю на шість зоряних величин. Найяскравіші зорі
належали до першої величини, найтьмяніші — до шостої. Пізніше, із появою
телескопів
та розвитком техніки спостережень, постала потреба визначати зоряні
величини точніше та розширити діапазон зоряних величин. Формально було
визначено, що зоря першої величини рівно у сто раз яскравіша за зорю
шостої. За такого визначення деякі яскраві зорі мають нульову і навіть
від'ємну зоряну величину. Наприклад, найяскравіша зоря нічного неба Сіріус має зоряну величину −1,47m[6]. Сучасна шкала дозволяє також одержати значення і для Сонця: −26,8m. У той же час орбітальний телескоп «Хаббл» може спостерігати тьмяні зорі до 31,5m
у видимому світлі. Усі видимі з Землі зорі (навіть ті, що доступні для
спостереження за допомогою найпотужніших телескопів) розташовані в місцевій групі галактик.
Поява мореплавства та рільництва спричинила обожнювання зірок[Джерело?]. У давнину люди об'єднували групи зірок у сузір'я і давали їм назви людей (за фахом тощо), тварин, рослин і речей. Чимало назв сузір'їв та зірок пов'язано з грецькою міфологією. Александрійські вчені у 3 ст. до н. е. звели в певну систему уявлення античності про сузір'я, дали їм назви, які збереглися досі. Велика Ведмедиця пов'язана з міфом про Каллісто; Візничий — кучер Еномая Міртіл; Волопас — Триптолем, узятий на небо. Сузір'я Деви пов'язане з міфом про нещастя дочки Ікарія або з міфом про Астрею, що залишила землю. Сузір'я Геркулеса, Гіад, Дельфіна мають стосунок до міфа про Аріона або Діоніса й тірренських розбійників, відомі сузір'я Дракона — до Ладона, який стеріг сад Гесперид, Змієносця — до Асклепія. Кассіопея, Цефей, Персей, Андромеда — група сузір'їв, пов'язаних з міфом про Персея та Андромеду, корабель Арго — з міфом про аргонавтів. Молочний шлях пов'язували з міфами про дорогу з Олімпу на землю або з розлитим молоком Гери; Оріон — мисливець, якого вбила Артеміда; Пегас — крилатий кінь Беллерофонта; Плеяди — дочки Атланта[16]