Війна́ за іспа́нську спа́дщину — війна 1701–1714 років між Великою Британією, Австрією, Нідерландами, Португалією і Данією проти Франції, Іспанії і Баварії. Конфлікт розпочався в 1701 році після смерті іспанського імператора Карла ІІ, який заповів трон Філіпу Анжуйському — внукові французького короля Людовіка XIV. Це викликало незадоволення імператора Священної Римської імперії Леопольда І, який спробував захистити свої права на володіння іспанських Габсбургів. таким чином, на початках це був конфлікт винятково Франції та Священної Римської імперії. Проте ситуація кардинально змінилась, коли Людовік XIV почав активно розширювати свої володіння, стаючи на перешкоді реалізації інтересів Англії та Голландської Республіки. Тож, Англія, Республіка Об'єднаних провінцій та ще ряд європейських держав об'єднуються в антифранцузький блок, метою якого було не допустити посилення Франції. Війна охопила не лише терени Європи, а й Північної Америки, де дістала назву «війни королеви Марії», де англійська корона намагалась витіснити французів з їхніх колоніальних володінь.
Війна тривала понад десятиліття, в ній проявились таланти таких відомих полководців, як герцог де Вілларта герцог Бервік (Франція), герцог Мальборо (Англія) і принц Євгеній Савойський (Австрія). Війна завершилась підписанням Утрехтського (1713) та Раштадського (1714) мирних договорів. В результаті Філіпотримав право успадкувати іспанський престол під іменем Філіпа V, проте позбавився права спадкувати французький престол, що розірвало династичний союз корон Франції та Іспанії. Австрійці отримали більшість іспанських володінь в Італії та Нідерландах, проте Іспанія зберегла за собою свої заморські володіння. В результаті гегемонії Франції в Європі було покладено кінець, а ідея балансу сил, що знайшла відображення в Утрехтському договорі, стала частиною міжнародного порядку.