Тарасова верба
Упала на землю гілка вербова.Побачив Тарас, підняв він її.І враз уявляв, що він вдома,На рідній вкраїнській землі.
Він гілку не викинув в море,Сів на човен і попливНа місце своєї неволі,Й вербовая гілочка з ним.
Півострів Мангишлак …Кругом піски червоні,Полин, саксаул та колючки верблюжі…Бере Тарас гілку в долоні,В пісок її садить у тузі.
І там, у забутій пустелі,Минає зима і приходить весна.Прийшла до поета веселість :О диво ! Верба прийнялась.
Відерко бере, поливає вербинку.Це ж перше в пісках деревце!Навколо садок посадили,Хай тішить усіх, хай росте !
Минали роки …Розрослася верба,В її затінку можна спочити.На серці в поета велика журба :Скільки літ буде він тут тужити ?
Десять років пройшло . Ось і воля!Поет покидає фортецюОбвів поглядом сад і море,Обняв стовбур верби –сестриці.
А сад молодий шумів листом,Неначе вітав на прощання.Верба похилилася низько,Прощалась з поетом востаннє .