Кожне покоління митців зверталося до цього безсмертного, загальнолюдського образу, вирішувало свої власні морально-етичні завдання, наповнювало його щоразу новим змістом. Характер образу і його пізнавальна цінність визначаються конкретно-історичними умовами.
У Давній Греції на честь Прометея влаштовували свята священного вогню: запаливши смолоскип в Академії (так називався розташований поблизу Афін гай, де любили розмірковувати філософи), бігли з ним якомога швидше до Афін і в місті від того вогню засвічували нові вогні.
До вжитку увійшов термін "прометеїзм", тобто невгасиме прагнення до свободи, до нових звершень у науці, поезії, мистецтві, невмируща потреба в героїчних діяннях на благо народу, інакше — "Прометеїв вогонь", "дух, що тіло рве до бою", за висловом Івана Франка.
Символ борця за свободу та носій світоча Розуму, Прометей, відкриває галерею вічних образів, до яких постійно звертається людство.
Ім'я Прометей означає "провидець". Це важлива деталь, тому його мужній і доленосний для людей вчинок слід розглядати не як випадковий, а як цілком усвідомлений. Отже, титан від самого початку несе відповідальність за власний життєвий вибір.
До образу Прометея зверталися художники: П. ді Козімо ("Легенда про Прометея"), Я. Йордане ("Прикутий Прометей"), Л. Карраччі, П. Рубенс, В. Тіціан, П. Корнеліус, Г. Моро, А. Бьоклін; скульптори: Ж.К. Прадьє, П. Буре, Г. Маркс, композитори: Г. Гофман, Ф. Вольфарт( ораторії); Г. X. Вагенсейл, Ю. Форе (опери); Ф. Ліст (симфонічна поема "Прометей"), Л. ван Бетховен (балет "Творіння Прометея"), О. Скрябін, І. Семмер (симфонії).
Версія, що Прометей дав вогонь людям, на думку провідних міфознавців, — сумнівна. Адже у грецькій міфології культ вогню пов'язувався із жінкою (він склався у період матріархату). Душею домашнього вогнища була Гестія (у Римі — Веста). Проте у масовій свідомості усталився своєрідний міфокомплекс щодо Прометея, відомий учням з 5 класу. Ось його найпоширеніша версія.
Прометей викрав вогонь у богів і віддав людям, за що був покараний — прикутий на тисячоліття до скелі на Кавказі. Щодня прилітав посланий Зевсом орел, який клював печінку титана. За ніч вона виростала знову, отже, страждання Прометея тривали. Його муки припинив Геракл, який убив орла.
Минають віки. Одне покоління змінюється іншим. Та вічно триватиме "діалог через століття" людства з Прометеем.
Прометеєві розум, сила духу, героїчне служіння людям і мужнє страждання заради їхнього щастя завжди хвилюватимуть прийдешні покоління. У художніх творах наступних епох образ Прометея знаходитиме нове вирішення. Він житиме завжди.