Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли панувати.
Т. Шевченко
Увагу багатьох людей привертало славне минуле України. Не один митець присвятив свої твори тому ж феноменові Запорозької Січі. Але, на мій погляд, ніхто так поетично не оспівав "славу козацьку", як Тарас Шевченко. У минулому рідного краю увагу Великого Кобзаря привертав перш за все героїзм народу, його безмежна відвага, сміливість.
Тяжкою була доля українського народу за часів турецько-татарської навали. Скільки беззахисних людей було вбито, полонено в рабство! Єдиним захисником українців від хижацьких нападів ворога було січове козацтво. З метою попередження набігів орд та визволення полонених влаштовували запорожці морські походи на Крим і Туреччину. Один з таких походів покладено в основу поеми "Іван Підкова" Тараса Шевченка.
Іван Підкова був одним із керівників визвольної боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. І хоча ніяких відомостей про його участь в морських походах немає, Тарас Шевченко припустив, що він міг бути не тільки учасником, а й ініціатором такого походу.
У творі не змальовано власне битву запорожців з ворогом, немає картин покарання загарбників чи визволення полонених. Але сам факт походу на Царград у відносно спокійний час говорить про мужність народних месників. Не лякають козаків ні "чорні хмари", ні синє море, що "звірюкою то стогне, то виє", ні "хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба", не мліють їхні серця, бо "тільки того й треба". Дивиться уважно отаман, чи не видно ворога:
Поглядає сюди-туди —
Де-то буть роботі?
Кількома рядками поет окреслює одностайність усієї січової громади, що так приваблювала його в козацтві. Так, на пропозицію отамана "поїхати в гості" в Царград, запорожці разом "заревіли", погоджуючись. Отамана в поемі зображено розсудливим, мудрим керівником, що пам'ятає про свої моральні обов'язки перед рідним народом і є прикладом для січовиків.
Велике значення у справі пробудження і зміцнення національної самосвідомості українців Тарас Шевченко надавав відображенню в літературі історії нашої країни. Тому так часто, читаючи спадщину Великого Кобзаря, ми ніби гортаємо героїчні сторінки історії українського народу