Жила-була одна баба. Нікого в світі у неї не було, і жила вона дуже бідно. Стара з ранку до вечора пряла вату. Напрядет клубок і продасть - на ці гроші вона і жила.Ось скінчилася у баби вата, а нову не на що було купити. Сиділа баба і гірко плакала, скаржачись на свою частку. Так сильно плакала стара, що сльози потекли в неї струмками і перетворилися в річку ...Бабі здалося, що на цій річці швидко закрутилися млини, від пишних коробочок бавовни її двір перетворився на біле-пребелое поле ...До старій підлетіла сорока і сказала:- Шак-Шак-Шак! Матушка, не візьмеш мене сторожити твоє бавовняне поле?- Що ти за це візьмеш? - Спитала стара.- Шак-Шак-Шак! Мені вистачить половини врожаю з твого поля, - сказала сорока.- Іди! Чи не потрібна ти мені!На інший день підлетів до старої ворон.- Кар-кар-кар! Матушка, не візьмеш мене сторожити твоє бавовняне поле?- Що ти за це візьмеш? -Запитала Стара.- Кар-кар-кар! Мені вистачить половини врожаю з твого поля, - сказав ворон.- Іди! Чи не потрібен ти мені!Полетів ворон, підлетів до старої горобець.Щебечучи «чук-чук», він сідав то тут, то там.- Чого щебечешь «чук-чук»? Чого від мене хочеш? - Спитала стара.- Матушка, не візьмеш мене сторожити твоє бавовняне поле? - Запитав горобець.- Що ти за це візьмеш? - Спитала стара.- Чук-чук! Даси мені вати на костюм, і вистачить! - Сказав горобець. Стара дала горобця трохи вати.Воробей захопив вату дзьобом, поніс її до пряль і сказав: