У "Слові ..." він прагне показати міжнародне значення Руської держави як рівноправного серед інших західних і східних країн. Князь Володимир володарював не в "худий землі", а в тій, яка "відома і чутна є всіма чотирма кінці землі". Іларіон характеризує його як "едінодержца всій землі", який зумів "підкорити під її окружні країни" (у даному випадку - частини російської землі. - Н. 3.). Влада великого князя міцна і заснована на "правді". У Ярославі Іларіон бачить наступника великих справ Святослава і Володимира. Джерело верховної влади він вбачає у божественній волі, тому сам великий князь сприймається як "причасник Божественного царства", який зобов'язаний перед Богом відповідати "за працю пастви людий його", забезпечувати мир ("ратні прожени, мир утверди, країни вкороти") і хороше управління ("голод угобзі ... боляри примудрився, гради разсе-лі").
"Слово про Закон і Благодать" стверджує ідею про рівноправність всіх народів, що живуть на землі, підкреслюючи, що час вибраності одного народу пройшло. Бог не робить різниці між елліном, іудеєм і яким-небудь іншим народом, бо його вчення одно поширюється на всіх без винятку людей незалежно від раси, статі, віку та соціального стану. Іларіон засуджує претензії Візантії на гегемонію у всьому християнському світі.