У VIII-IX ст. господарями північних морів Європи стали вікінги — воїни середньовічної Скандинавії, які брали участь у походах в інші країни. У Західній Європі їх називали «північними людьми» — норманами, а на Русі-Україні — варягами.
Вікінги — скандинавські воїни-мореплавці, які у VIII—XI ст. здійснювали напади на європейські країни. Водночас — відкривачі нових земель, колоністи й торговці.
Батьківщина норманів — Ютландський і Скандинавський півострови на півночі Європи. Суворі природні умови — гори, густі ліси, бідність ґрунтів і значна висота над рівнем моря — мало сприяли заняттю землеробством.
Держави в норманів на той час не було. Вони жили племенами, кожне з яких очолював військовий вождь — ярл, або конунг. Руське слово «князь» пішло саме від скандинавського «конунг — вождь». Вождь мав постійну дружину, яка приносила йому клятву вірності.
Над могилами своїх співвітчизників скандинави насипали кургани, у яких археологи знаходять останки людей, тварин, кораблі, предмети домашнього начиння й навіть санчата — усе, чим користувалися люди за життя.